пʼятницю, 14 грудня 2012 р.

Допис з берега Тихого океану...


Це голос не стільки навіть цієї жінки, як Голос роду нашого. Голос тих, хто зберіг і сам Звичай, і Любов до нього, до Предків та до рідної землі.
Подаю у повному обсязі:
Кожен раз, коли повертаємось в Україну, обов’язково відвідуємо Кременець. У цьому маленькому містечку пройшли мої перші дитячі роки. І мої спогади дитинства пов’язані з вулицями в цьому місті. Там я була українською дівчинкою. Вся наша родина, друзі, сусіди і просто люди на вулиці говорили українською мовою. Я була маленька і не знала, що в світі існують інші мови. Поки мої батьки не вивезли мене в НДР. Мені було 6, коли я почула вперше в житті російську і німецьку мови. В шість років оточуючі почали мене вчити говорити на "правильній" мові, бо я мала йти в школу. Далі були безкінечні переїзди і дороги... Життя... Коли востаннє, після Аргентини, я повернулась у Кременець, була здивована тим, що на вулицях було чутно російську мову, і суржик. Перед поверненням зайшли в гарний ресторан при дорозі. Все в українському стилі, чисто, затишно, але грає якась російська попса. Ми сіли за стіл на вулиці, крім нас нікого більше не було, тому офіціантка нам приділила багато уваги. Попросили включити щось своє і почули, що українських дисків в них нема, і ми перші, хто просить поставити українське, відвідувачі, мовляв, хочуть слухати російські пісні. Але для нас вона, звісно, пошукає. Десь побігла... і через деякий час ми почули українське виконання дуже низької якості, щось на кшталт весільної музики. Пані вибачилась і сказала, що це єдине, що вона для нас змогла знайти.
Це вже був не той Кременець, з яким я все життя душею була пов’язана, немов пуповиною. Обірвали українці той ланцюжок, що поєднував нас з нашими предками. Дозволили чужому опанувати нашу землю... чуже, голосом російського різнокольорового, без елементарного смаку, "волністого попугайчика" на ім’я Кадишева, співало нам всю дорогу в автобусі про російські коробушкі і валєнкі. На фоні наших українських краєвидів, охайних українських будинків з мальвами і жоржинами, це русскоє опудало нав’язувало нам свій "русскій мір" і втлумачувало тим, хто ще не втямив, що "ми одно целоє"... А в столиці нас чекав ще один сюрприз. Рекламні щити посміхались напомаженим червоним ротом "волністого попугайчика". Русскіє валєнкі збирались на гастролі до Києва.
Діана Галій, м. Ліма (Перу) 

Немає коментарів:

Дописати коментар